18.Становлення банківської системи України

Створення національної дворівневої банківської системи незалежної України почалося після прийняття у березні 1991 р. Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Цим законом визначено, що перший рівень банківської системи представляє Національний банк (НБУ), а другий - комерційні банки різних форм власності. За НБУ закріплено статус центрального банку держави, що поряд з іншими функціями передбачає реєстрацію і ліцензування діяльності комерційних банків.

З часу оголошення незалежності України реєстрація новостворених комерційних банків почала здійснюватися Національним банком держави, хоча певна кількість таких банків в Україні народилася за рішенням колишнього Державного банку СРСР. За перший рік незалежності (1992) в Україні було зареєстровано 60 комерційних банків.

З 1994 р. в Україні почали з'являтися комерційні банки з участю іноземного капіталу, їх кількість до початку 2000 р. досягла 30.

Система комерційних банків України виконує значну роботу щодо залучення вільних грошових коштів та їх спрямування на розвиток національної економіки. У структурі зобов'язань комерційних банків 64% займають депозитні зобов'язання.

Як позитивне явище слід відзначити помітні зміни в асортименті кредитних послуг банків. У кредитному портфелі комерційних банків з'явилися такі кредити ринкового типу, як овердрафт, за операціями РЕПО, за врахованими векселями, за факторинговими операціями, за експортно-імпортними операціями.

Успіх банківського бізнесу визначається його фінансовими результатами, які залежать від співвідношення доходів і витрат. За період незалежності прибутки комерційних банків були різнорівневими. У період "дешевих грошей" вони були помірними, в період гіперінфляції - надмірними, в останні роки для багатьох банків - виявили тенденцію до зменшення, а для деяких банків комерційна діяльність стала збитковою.

19.Основи організації та специфікація діяльності комерційних банків провідних країн світу

Для британських фінансових інститутів притаманна чітка спеціалізація. Депозитно-позикова й емісійна функції закріплені за банківським сектором. Усередині банківського сектору теж існує очевидне розмежування, зокрема емісійна функція — це прерогатива торгових банків. Хоча їхня діяльність не зумовлена жодними законодавчими нормами, британські торгові банки завжди займалися операціями, відмінними від тих, що проводять комерційні. Британським комерційним банкам законодавчо не забороняється мати промислові акції, утім, вони дуже неохоче беруться за такі операції, бо вважають їх дуже ризиковими.

У США існує законодавче розмежування функцій фінансового посередництва. Після обмеження діяльності універсальних банків у США, поряд із комерційними з’явилися інвестиційні банки, які спеціалізуються переважно на довготермінових вкладеннях у фінансові активи та емісійних операціях.

У Німеччині діють універсальні банки, в яких зосереджено всі три функції фінансового посередництва. Універсальні банки надають довготермінові кредити, вкладають кошти у власний капітал підприємства, що дає змогу банкам стежити за фінансовим станом підприємства, його виробничою діяльністю й підвищує конкурентоспроможність німецьких корпорацій на світовому ринку. Комерційні банки мають право здійснювати всі види операцій із цінними паперами.

Окрім Німеччини принцип універсалізму втілено в банківському законодавстві Франції, Швейцарії та інших країнах континентальної Європи — Бельгії, Італії, Австрії тощо. Банки в цих країнах мають можливість відкривати власні брокерські та дилерські підрозділи, здійснювати відповідне зберігання цінних паперів і кліринг.