5.3. Правові основи безпеки життєдіяльності

Відносини з охорони здоров'я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки життєдіяльності регулюються наступними нормативними актами різної юридичної сили – конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України про охорону здоров'я , про охорону праці, про охорону навколишнього середовища; закони про цивільну оборону, про забезпечення санітарно епідемічного благополуччя населення, про дорожній рух, про пожежну безпеку тощо.

Конституція України – це провідник і гарант встановлення безпеки на рівні національної ідеї. Конституція є юридичною базою зобов'язань щодо безпеки життєдіяльності. Чинні правовідносини сьогодні не забезпечують необхідного рівня безпеки людини. Згідно з цим в Україні фактично існує ще один правовий блок, який формує принцип або механізм реалізації правового забезпечення життєдіяльності людини. Цей правовий блок складається (умовно) з двох частин законодавчих актів: перші – які створюють передумови управлінської діяльності, і другі - які безпосередньо відтворюють ту діяльність на практиці. Завершальним блоком правової бази безпеки життєдіяльності є нормативно-технічні документи (НАОП, ДНАОП, ДСТУ, СНіП).

Законодавство України про охорону здоров'я (1992 р.) визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції і складається з цих основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

Закон України про охорону праці (1992 р.) визначає основні положення по реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. У разі, коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору або угоди.

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 р.), який встановлює мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки .Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян України, визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів, застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин. Закон також передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичного фактору та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами. Громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).

Згідно з законом "Про цивільну оборону України" (1993 р.) кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування. Держава як гарант цього права створює систему цивільного захисту, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (1994 р.) регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Закон регулює питання накладання і стягнення штрафів та застосування фінансових санкцій, а також цивільно- правову і кримінальну відповідальність за порушення санітарного законодавства. Також цей закон встановлює напрями розвитку міжнародних відносин у сферах санітарного та епідеміологічного благополуччя.

Закон України "Про дорожній рух" визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього середовища. Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів – учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання. В законі визначені права та обов'язки учасників дорожнього руху. Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі порушення з його боку чинного законодавства.

Закон України "Про пожежну безпеку" (1993 р.) проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього середовища. Цей закон визначає правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. До нормативних документів (актів) з питань пожежної безпеки відносяться стандарти, правила пожежної безпеки, норми, положення , статути і настанови, інструкції, переліки та інші документи, у яких містяться вимоги пожежної безпеки. У 1997 р. створено Державний Реєстр нормативних актів з питань пожежної безпеки, до якого включено понад 400 нормативних

актів з питань пожежної безпеки. Цей Реєстр постійно переглядається, у міру опрацювання нових та перегляду чинних нормативних актів до нього вносяться відповідні зміни щодо них. На даний час в державі діють "Правила пожежної безпеки" (1995 р.), які представляють собою комплекс положень, які визначають порядок дотримання вимог та норм пожежної безпеки при будівництві та (або) експлуатації об'єкта.