Фінансові центри розвинутих країн Лондон

На початку XIX ст. Лондон замінив Амстердам як головний світовий фінансовий центр. Подальше зростання його впливу до Першої світової війни пов'язане зі зміцненням комерційних банків. Власне як міжнародний ринок Лондон дістав розвиток лише з другого десятиріччя XX ст., утвердившись у цій ролі тільки наприкінці 50-х років. Причому, будучи національним фінансовим центром, він традиційно виступав як універсальний центр з однаково розвинутими ринками короткострокових кредитів та довгострокових позик, могутньою біржею, добре поставленою страховою та фрахтовою справою, а ставши світовим фінансовим центром, зосередив діяльність головно на чотирьох ринках: золота, валют, короткострокового та середи ьостро ко во го кредиту і страхування.

На сучасному етапі Лондон зберігає позиції найбільшого світового фінансового центру. Консолідована вартість корпоративних цінних паперів, що перебувають в управлінні діючих тут інвестиційних інституцій, досягла близько 2,5 трлн дол. США. На другому місці — Нью-Йорк з обсягами в 2,4 трлн дол. У першу п'ятірку входять також Токіо (2,1 трлн дол.), Бостон (1,9 трлн дол.) і Сан-Франциско (0,7 трлн дол.).

Але слабка залученість Великої Британії в процес європейської інтеграції підриває середньострокові позиції національної валюти — фунта стерлінгів. Тому найближчим часом, можливо, найбільшим фінансовим центром світу стане інше місто. Не виключено, що це буде одне з американських міст, які останнім часом стрімко розвиваються як фінансові центри.

Нью-Йорк

Нью-Йоркський фінансовий центр на відміну від інших фінансових центрів був і залишається тільки іноземним ринком капіталу, проте він є головним першоджерелом євродоларів.

Долар належить до розряду валют, що виконують роль світових грошей. У зв'язку з цим міжнародний доларовий ринок у Нью-Йорку немовби розчиняється у внутрішньому ринку США, чого не відбувається, наприклад, у Лондоні, оскільки долар для нього є іноземною валютою. Будь-які операції з доларами тут, навіть ті, що проводяться цілком по лінії міжнародних розрахунків, одразу підпадають під національне регулювання, шо позбавляє їх міжнародних рис, притаманних євродоларовим операціям.

Нью-Йорк навряд чи зможе завоювати провідне становище серед міжнародних фінансових центрів, оскільки залишиться найближчими роками не стільки ринком, що концентрує та представляє міжнародні капітали, скільки ринком, що їх споживає.

Євродоларові операції в Нью-Йорку проваляться поки шо в дуже незначних обсягах головним чином тими лондонськими брокерами, яким удалося відкрити тут свої відділення. Основна ж маса євродоларової складової Нью- Йоркського фінансового центру перекидається через Канаду (Торонто) та фінансові центри Карибського басейну (Багамські та Кайманові острови). Нью-Йорк же розвивається як доповнення до Лондонського фінансового центру або як допоміжна ланка ланцюга лондонського євроринку, що охоплює разом із Сінгапуром усі часові пояси земної кулі.

Цюріх

Цюріхові належать провідні позиції у світі як валютному ринку та джерелу міжнародних капіталів для довгострокових вкладень. Як ринок золота він поділяє світову першість із Лондоном.

Розташований у центрі Західної Європи, Цюріх являє собою зручний плацдарм для облаштування там іноземних банків. Сприятливим фактором є досить ліберальне валютно-фінансове законодавство Швейцарії, хоча воно стало дещо жорсткішим останнім часом. Право не публікувати звітів про значну частину банківських операцій, ввозити та вивозити необмежену кількість іноземних банкнот, продавати та купувати в будь-якого індивідуума золоті зливки та монети, зберігати цілковиту таємність депозитних рахунків, навіть від податкових органів США та інших країн, — усе це створило швейцарським банкам високу репутацію в західному діловому світі.

Париж

На початку XX ст. Париж був другим після Лондона світовим фінансовим центром. Як і інші фінансові центри того часу, він був національним ринком капіталу, який зріс до розмірів міжнародного завдяки величезним масштабам експорту французького капіталу за кордон. Перевищення пропозиції над попитом на капітал з боку національної промисловості робило Францію найважливішим постачальником позик у інші країни.

У міжвоєнний період роль Парижа в даній сфері міжнародних відносин звелась практично до нуля. Старий фінансовий Париж, місто грошових рантьє та банкірських родин, пішов у минуле. На його місці утворився сучасний фінансовий центр, характерна риса якого — розвиток міжнародного ринку капіталу та різке скорочення ринку іноземних капіталів.

Щоб стимулювати розвиток іноземного ринку, французька влада поставила мету: незважаючи на брак капіталу, знову зробити Париж найважливішим ринком експорту французького капіталу, надавши фондовій та золотій біржам світового статусу. Але саме державне втручання постійно заважало здійсненню поставленої мети. В результаті Париж залишився переважно ринком міжнародного капіталу в основному у формі ринку банківських кредитів. Як такий він швидко просунувся на друге місце у світі після Лондона, але відставання його від лідера, як і раніше, досить значне.