83. Американська агресія у в'єтнамі. Паризька угода.

Головним центром докладання зусиль американського імперіалізму в Індокитаї став Південний В'єтнам.

Вже в 1960 році чисельність американської військової місії тут сягала 2 тис. Уряд США затвердив у кінці 1961 року так званий "план Стейлі-Тейлора", що передбачає "умиротворення" країни протягом 18 місяців. Складовою частиною плану було створення широкої мережі "стратегічних сіл" - резервацій для місцевих жителів, з тим щоб вони не надавали допомоги патріотичним силам. З прийняттям "плану Стейлі-Тейлора" чисельність збройних сил США в Південному В'єтнамі значно збільшилася. До кінця 1963 року їх налічувалося вже більше 12 тис.

З приходом до влади президента Джонсона розпочався новий етап американської агресії у В'єтнамі. Втративши надію виграти війну руками сайгонських найманців, уряд США розширило масштаби збройної інтервенції.

Так виникла локальна війна, яку з вересня 1965 року стали вести безпосередньо американські з'єднання.

7 серпня 1964 конгрес США прийняв на прохання президента Джонсона так звану "тонкинские резолюцію", яка надавала президенту необмежені повноваження для ведення військових дій у В'єтнамі.

- Агресія США почалася в серпні 1964 року з обстрілу американськими кораблями і повітряного бомбардування прибережних населених пунктів на території ДРВ.

Війна у В'єтнамі стала складовою частиною сформульованої Джонсоном в липні 1966 року "тихоокеанської доктрини Джонсона". В її основу були покладені домагання США на право ставить угодні їм порядки в країнах цього регіону.

Американська дипломатія докладала великі зусилля для інтернаціоналізації війни, проте ряд союзників США прямо або побічно засудив американську агресію у В'єтнамі. Найбільш послідовно з засудженням американської агресії виступала Франція. Глави держав і урядів (Індії та Югославії) під час зустрічі в Делі в жовтні 1966 року зажадали припинення бомбардувань ДРВ і рішення в'єтнамського питання на основі Женевських угод 1954 року.

Національний фронт визволення Південного В'єтнаму і уряд ДРВ, зі свого боку, висунули

22 березня і 8 квітня 1965 програму мирного врегулювання, яка передбачала:

1) визнання за в'єтнамським народом належних йому національних прав,

2) виведення американських військ з Південного В'єтнаму,

3) рішення його внутрішніх проблем самим народом,

4) мирне возз'єднання країни на основі волеізлеянія населення Південного і Північного В'єтнамі.

Адміністрація Джонсона відкинула ці умови. Після початку американської агресії допомогу з СРСР та інших соціалістичних країн, що спрямовується на потреби зміцнення обороноздатності ДРВ, значно зросла. Країна отримала велику кількість найсучаснішого озброєння і боєприпасів. Була створена потужна система протиповітряної оборони. Крім того соціалістичні країни надавали великі фінансові кошти (десятки угод про економічну і військову допомогу).

До кінця 60-х років стало очевидно, що виграти війну у В'єтнамі США не вдасться. У США наростало рух проти війни, яка негативно позначалася на американській економіці.

31 березня 1968 адміністрація США віддала наказ про обмеження бомбардувань території ДРВ і висловила готовність вступити в переговори з її урядом. 13 травня в Парижі почалися офіційні переговори між представниками ДРВ і США про шляхи мирного врегулювання ситуації у В'єтнамі. 1 листопада 1968 США повністю припинили бомбардування ДРВ.

Паризька угода

Угода про припинення війни й відновлення миру у В’єтнамі. Ця угода була підписана в Парижі 27 січня 1973р. представниками ДРВ, Республіки Півден¬ний В’єтнам, США та сайгонського режиму.

Угода передбачала припинення вогню на всій території В’єтнаму, виведення американських та інших іноземних військ із Південного В’єтнаму, гарантувала повагу США до незалежності, суверенітету, єдності й територіальної цілісності В’єтнаму, відмову США від втручання у внутрішні південнов’єтнамські справи, політичне врегулювання в Південному В’єтнамі шляхом переговорів між двома південнов’єтнамськими сторонами, створення Ради національного примирення і злагоди, організацію вільних демократичних виборів, здійснення мирними засобами поетапного об’єднання В’єтнаму на основі консультацій та угод між Північним і Південним В’єтнамом без втручання іззовні. США взяли зобов’язання зробити внесок у відновлення знекровленої війною економіки В’єтнаму.

Міжнародна конференція з В’єтнаму, відбулася 26 лютого —2 березня 1973 р. в Парижі. В конференції брали участь представники ДРВ, Республіки Південний В’єтнам, США, сайгонського режиму, СРСР, Франції, Великобританії, КНР, Угорщини, Польщі, Канади, Індонезії та Генеральний секретар ООН. Конференція прийняла Акт, у якому її учасники схвалили й узяли до відома Паризьку угоду з В’єтнаму та чотири протоколи до неї, зобов’язавшись поважати й беззастережно виконувати їх.

Підписання Паризької 1973 р. угоди означало поразку Сполучених Штатів. ДРВ надавала всебічну допомогу визвольним силам Південного В’єтнаму, де так і не встановився мир.

Після підписання Паризької угоди сайгонський режим за підтримки США переозброїв свою армію, здійснював курс на захоплення всіх визволених районів, проводив політику придушення прав і свобод південнов’єтнамського населення. Все це не могло не викликати зростання визвольної боротьби. 30 квітня 1975 р. сайгонський режим був повалений.