58. Етапи мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини в Європі.

Першою проблемою, яку вдалося владнати на основі компромісів в межах співробітництва країн антифашистської коаліції, було врегулювання відносин з колишніми союзниками Німеччини в Європі.

Це здійснювалося в три етапи.

Перший етап – відбувався ході другої світової війни: на Московській конференції міністрів закордонних справ, на конференції у Тегерані, в Ялті та у Потсдамі. Згідно рішень цих конференцій підготовку мирних договорів було покладено на Раду міністрів закордонних справ (РМЗС) 5 великих держав (США, Великобританії, Франції, СРСР та Китаю). Основою мирних договорів мали стати угоди про перемир’я. До вироблення цих нових документів величезної ваги було залучено тільки країни, які підписали капітуляцію.

Другий етап – попередньої роботи над цими договорами. Відбулися засідання РМЗС у Лондоні (11 вересня – 2 жовтня 1945 p.), Нарада міністрів закордонних справ СРСР, Великобританії та США в Москві (16-26 грудня 1945 p.), II сесія РМЗС у Парижі (квітень – липень 1946 p.) та мирна конференція у Парижі (липень – жовтень 1946 p.). На цьому етапі постійно виникали конфлікти між західними державами й СРСР. Їх було подолано шляхом взаємних поступок та компромісів.

Третій етап – завершення підготовчого процесу та укладення 10 лютого 1947 p. в Парижі мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини в Європі.

У договорах було накреслено заходи, спрямовані на демократизацію й дефашизацію цих країн, передбачався їх вступ до ООН.

Територіальні угоди у більшості випадків обумовлювали повернення до передвоєнних кордонів.

Італію було позбавлено усіх колоній, вона зобов’язувалася знищити свої військові укріплення на кордонах.

Воєнні угоди передбачали встановлення лімітів для національних армій цих країн, виведення окупаційних військ з їхніх територій, крім Угорщини та Румунії, де залишалися радянські війська для підтримання комунікаційних зв’язків з Австрією.

Економічні угоди передбачали часткову виплату репарацій. Долю Австрії вдалося вирішити аж у травні 1955 p., коли СРСР, США, Англія та Франція уклали у Відні Державний договір з цією країною, за яким вона проголошувалася нейтральною.

Велике значення мало встановлення загальноприйнятого режиму судноплавства по Дунаю. У 1948 p. на конференції у Белграді, в якій взяла участь і Україна, завдяки перевазі прибічників СРСР (США, Англію та Францію було виключено з числа запрошених) було вироблено рішення, вигідні для СРСР. До системи судноплавства увійшов тільки сам Дунай – без приток та каналів.