15 Жовтня 2008 Міжнародний суд оон в Гаазі закликав Росію і Грузію утриматися від усіх форм етнічної дискримінації у зв'язку з подіями в Південній Осетії і від підтримки подібних дій:

«Обидві сторони повинні узяти на себе відповідальність за те, що відбулося і зробити все можливе для усунення наслідків конфлікту». «Обидві сторони повинні робити все можливе для забезпечення безпеки людей, реалізації їх прав на свободу пересування і мешкання в межах кордонів держави, захищати власність переміщених осіб і біженців»

За оцінкою юриста у міжнародних справах Ахмата Глашева «суд ухвалив чисто політичне рішення, яке, в першу чергу, вигідно Росії. Суд фактично відмовив в задоволенні скарги грузинської сторони, і одночасно відсторонився від винесення якої-небудь чіткої ухвали. У ухвалі судна не сказано, чи порушила Росія міжнародну конвенцію про усунення расової дискримінації».

Європарламент

20 травня 2010 Європарламент підтримав висновки доповіді міжнародної незалежної комісії Євросоюзу на чолі з Гайді Тальявіні з розслідування обставин конфлікту в Південній Осетії. Згідно з цим документом, війну в серпні 2008 року розв'язала Грузія, але Росія її провокувала на це, а у відповідь дії російських Збройних сил були непропорційними. У резолюції особливо підкреслюється "підтримка ЄС територіальної цілісності і недоторканності міжнародно визнаних кордонів Грузії" і вказується, що "ізоляція Абхазії і Південної Осетії є контрпродуктивною для пошуку виходу з ситуації, що склалася".

Наслідки війни

Росія змогла довести свою військову перевагу, основою якої стала чисельна і матеріальна перевага над Грузією. Головним наслідком війни стала спроба легітимізації з боку Росії відтяти грузинські провінції у спосіб визнання їхньої незалежності. Фактичні втрати Грузії склали кілька сільських районів, які за часів СРСР входили в склад автономій, але контролювалися до війни грузинським урядом. Перегляд пострадянських кордонів у силовий спосіб з боку Росії не знайшов розуміння в світі: реакція інших країн показала, що в Росії нема союзників щодо силової ревізії кордонів, попри всі старання російської дипломатії.

Грузія зазнала військової поразки, і на кілька тижнів втратила контроль над значними своїми територіями і стратегічними пунктами. У найнапруженіший момент протистояння постала серйозна загроза штурму Тбілісі для усунення режиму Саакашвілі російськими танками, і на цьому етапі знадобилося енергійне втручання посередників в обличчі голови ЄС Ніколя Саркозі. Уряд Грузії був підданий західними оглядачами суворій критиці, за те що не передбачив у відповідь на силове вирішення внутрішніх проблем жорстку військову відповідь Росії і неспівставимість сил.

Сподівання Грузії на підтримку Заходу справдилися лише частково. Захід своїм дипломатичним втручанням справді зупинив розгортання військової операції за найгіршим для грузинів сценарієм і офіційно засудив надмірне використання сили Росією. Але водночас західні країни в умовах поглиблення світової фінансової кризи утрималися від введення прямих економічних чи інших санкцій проти Росії, хоча такі заклики лунали. Рішучішими тут були країни «нової Європи», які на собі знають, що таке російська агресія, і США. НАТО на півроку зупинило співпрацю з Росією і одразу по війні провело символічну виїзну Раду НАТО у Тбілісі. Стриманішу позицію зайняли важковаговики ЄС Франція, Німеччина, Італія, з огляду на важливість значного експорту цих країн до Росії.

На думку спостерігачів війна на Кавказі матиме далекосяжні наслідки, в першу чергу завдяки погіршенню стосунків між Росією і Заходом. Ще на початку конфлікту США застерегали Росію про можливе погіршення двосторонніх стосунків між двома країнами.