Тема 13. Країни Середнього Сходу Південної та Східної Азії.

План

1. Географічне положення та склад території.

2. Природно-ресурсний потенціал.

3. Населення.

4. Загальна характеристика господарства.

1. Географічне положення та склад території. До складу Східної Азії входять Монголія, Китай, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР), Республіка Корея, Японія. На території регіону розташована Республіка Тайвань, яка не визнається Китаєм як незалежна держава (див. рис. 67).

Японія — острівна держава, але від материка віддалена неширокими протоками та порівняно невеликим Японським морем, що дозволяє підтримувати тісні зв'язки з материковою частиною. Усі інші країни, крім Монголії, мають вихід до Тихого океану.

За державним ладом майже всі країни — республіки, Японія — конституційна монархія.

2. Природно-ресурсний потенціал. Із попередніх курсів географії пригадайте особливості рельєфу та клімату Східної Азії. В яких природних зонах вона розташована?

Мінеральні ресурси регіону доволі різноманітні, але сконцентровані у материкових країнах. Найгірше забезпечена корисними копалинами Японія.

Запаси вугілля є в усіх країнах Східної Азії. Нафта є в Китаї, який разом з КНДР та Південною Кореєю багатий також на гідроресурси. Регіон займає провідне місце у світі за запасами залізної руди, руд кольорових металів (олова, ртуті, молібдену, вольфраму, сурми).

3. Населення. У Східній Азії проживає 1/4 населення земної кулі. Країни дуже різняться за чисельністю населення. Якщо Китай займає перше місце у світі (1276 млн. осіб), Японія (126 млн. осіб) випереджає за чисельністю населення ФРН, Францію, Великобританію та Італію, то чисельність населення у Монголії становить біля 2,4 млн. осіб. Усі країни належать до першого типу відтворення населення. Однак якщо в Японії та Китаї проводилася демографічна політика направлена на зниження народжуваності, то в Монголії — навпаки, що привело до подвоєння населення цієї країни, порівнюючи з 1921 p. природний приріст становить відповідно 0,5%, 1,2% та 2,4%.

За національним складом переважають однонаціональні країни, тільки в КНР, де основну частку населення (95%) становлять представники найбільшого народу хань, проживає понад 60 народностей та етнічних груп.

Середня густота населення становить 100 осіб/км кв., але цей показник не відтворює справжню картину розселення людей. На рівнинах східної частини Китаю (1/3 площі) проживає 9/10 населення, на Корейському півострові густота населення становить понад 250 осіб/км кв., у Японії — понад 300 осіб/км кв., а на Тайвані — понад 500 осіб/км . У той же час густота населення в Монголії та в Тибеті (Китай) становить близько 1-1,5 особи/км кв.

Різняться країни і за рівнем урбанізації. В Японії чисельність міського населення становить близько 80%, у Республіці Корея — 81%, у КНДР — близько 50%, а в Монголії та Китаї переважає сільське населення, хоча за кількістю міст-мільйонерів Китай займає перше місце у світі.

4. Загальна характеристика господарства. За рівнем економічного розвитку країни регіону належать до різних типів. Японія — високорозвинута країна, яка вступила в постіндустріальну стадію розвитку і входить до країн «великої сімки». Монголія належить до постсоціалістичних країн перехідної економіки, Китай та КНДР — країни з централізовано керованою економікою, Республіка Корея і Тайвань — нові індустріальні країни, що входять до групи «азіатських тигрів».

Основа економіки Монголії — сільське господарство, в якому зайнято 46% працюючих, і в першу чергу — тваринництво. Його продукція служить сировиною для головних галузей легкої та харчової промисловості, складає значну частину внутрішнього торгового обігу країни і більше 1/3 вартості експорту МНР. У промисловості ведучими є гірничодобувні галузі. Тут виявлені значні родовища кам'яного і бурого вугілля, урану, золота, срібла, міді, молібдену, олова, залізної руди, фосфоритів.

Важко складалася доля Кореї. Від 1905 р. до 1945 р. вона була колонією Японії, яка перетворила її на аграрно-сировинний придаток, а з часом — на військово-промисловий плацдарм агресії проти сусідніх країн. Після розгрому японських військ у серпні 1945 р. і звільнення Кореї від колоніального гніту, тут, як і в інших звільнених радянськими військами країнах, розгорнулася перебудова господарства на соціалістичних засадах. Але американські війська, які висадилися на півдні півострова, щоб прийняти капітуляцію японських військ, зупинили цей процес у Південній Кореї. З того часу півострів поділений демаркаційною лінією, яка проходить вздовж паралелі 38° пн. ш. На півночі від неї — КНДР, площа якої 121,2 тис. км кв., населення близько 23 млн. осіб. На півдні півострова — Республіка Корея, площа якої 98,4 тис. км кв., населення — понад 48 млн. осіб.

Структура економіки, темпи економічного розвитку КНДР та Південної Кореї значно відрізнялися. Спочатку перевага була на боці КНДР, а Південна Корея належала до країн, що розвиваються.

Після поділу країни на дві частини Північна Корея була в більш вигідному становищі. На Півночі залишилося 92% енергетичних потужностей, 79% видобутку кам'яного вугілля та 80% виробничих потужностей важкої індустрії. Однак за часи Другої світової війни, а потім війни з Південною Кореєю у 1950-1953 pp. господарство країни було зруйновано майже наполовину. За порівняно короткий період за допомогою колишніх країн соціалізму було відновлено продуктивні сили країни, реконструйовано основні галузі господарства. Протягом 60-70-х років промисловість розвивалася вищими темпами, ніж інші галузі. У цей період КНДР стала індустріально-аграрною державою, поступово перетворюючись в індустріальну. Частка промисловості в національному доході, створеному у сфері матеріального виробництва, зросла з 33% у 1949 р. до 53% у 1960 р. і 70% у 1985 р.

До початку економічної реформи 1962 р. економіка Південної Кореї була типовою для слаборозвинутих країн.

У структурі господарства переважав аграрний сектор. Від середини 60-х років економіка була зорієнтована на експорт, у результаті чого пріоритетний розвиток одержали текстильна, взуттєва, деревообробна галузі, що орієнтувалися на головний ресурс країни — дешеву робочу силу.

У 70-ті роки економіка Південної Кореї зіткнулася з конкуренцією країн, що розвиваються, на зовнішніх ринках, нестабільністю світових валютних ринків, США перестали надавати допомогу країні на пільгових умовах. Тому в 70-ті роки держава проводила політику структурної перебудови економіки, пріоритетного розвитку машинобудування й хімічної промисловості, розширення інфраструктури, передусім доріг та водозабезпечення. На початку 80-х років у господарському розвитку Південної Кореї відчутними стали деякі негативні наслідки державного регулювання економіки. Тому були здійснені структурні реформи, спрямовані на пожвавлення ринкових механізмів, заохочення особистої ініціативи й конкуренції. Економічна політика держави на перспективу базується на розвитку сучасних високотехнологічних виробництв, подальшому підвищенні науково-технічного потенціалу країни. «Історію успіху» Республіки Корея пов'язують з високими темпами росту ВНП, які складали в середньому 8,6% упродовж 1980-1990 р р. Серед досягнень цієї країни — рівень ВНП на душу населення — близько 10 тис. доларів та 11 місце у списку провідних торгових країн світу.

Внаслідок громадянської війни в Китаї 1945-1947 pp. та розгрому військ Чан Кайші залишки гомінданівських військ евакуювалися на острів Тайвань. У 1958 р. після збройних сутичок між комуністами та гомінданівцями у Тайванській протоці США виступили гарантом незалежного розвитку острівної республіки. З того часу Тайвань добивається прийняття до ООН, а в 1998 р. тут відбулися перші президентські вибори. У 50-ті роки економіка Тайваню мала виключно сільськогосподарський напрям з розвинутими кустарно-ремісничими промислами. На острові практично немає корисних копалин, що змусило країну створювати експортно-орієнтовану економіку. Уже на початку 50-х років була проведена реформа сільського господарства. Промисловість, що зароджувалася, була орієнтована на допомогу сільському господарству. Була створена легка промисловість, основним завданням якої було задовольнити попит населення з метою зменшення залежності від імпорту. Зі створенням надійної основи для промисловості зусилля були спрямовані на виробництво більш капіталомістких технологічних виробів і товарів (елек¬тропобутові прилади, побутова техніка). У наступні роки все більшу увагу приділяли розвитку важкої і хімічної галузей промисловості, виробництву деталей та компонентів для виготовлення складної машинотехнічної продукції. На Тайвані були створені потужні промислові корпорації, які зуміли запропонувати світовому ринку широку гаму промислових виробів. З 70-х років керівництво країни сконцентрувало увагу на розвитку інфраструктури, металургійної та нафтопереробної галузей. Важливим показником прогресивних змін у тайванській економіці за період з 1987 до 1994 pp. можуть бути по¬казники структури зайнятості населення. Якщо в 1987 р. в сільському господарстві працювало 15,3% працездатного населення, у промисловості — 42,7%, а у сфері послуг — 42%, то у 1994 р. працювало: у сільському господарстві — 11%, у промисловості — 38,7%, у сфері послуг — 50,3%. Велике значення для успішного розвитку Тайваню мала допомога США.

Контрольні питання:

1. Чим можна пояснити слабку залюдненість Середнього Сходу і величезну концентрацію людей на півдні і сході Азії?

2. Оцініть природно-ресурсні можливості Азії.

3. Знайдіть на карті Азії райони вирощування пшениці і райони вирощування рису. Проведіть межу між ними.

4. Назвіть «гарячі точки» Азії.

5. Які транспортні артерії в Азії мають світове значення?