1. Мянма ( Бірма ). Є про що сказати

бірма соціалізм військовий

Довгий час перебуваючи під суцільно корумпованим військовим режимом, Мянма (колишня Бірма) є однією з найбідніших країн планети, де, здавалося би, час зупинився на століття. Південь Мянми не забезпечений навіть усепогодною автотрасою. Політична географія Мянми є надзвичайно вдалим прикладом впливу форми території на внутрішню структуру держави. Мянма не лише має подовжену форму, - її обидва серцевинні ареали ще оточені із заходу, півночі та сходу підковою великих гір, де до британської окупації мешкали 11 меншин країни. Коли британці відійшли і Бірма стала незалежною у 1948 р. , меншини лише змінили одного правителя на іншого.

Десятиліттями репресивна політика військового режиму утримувала Мянму в покорі та сповільнювали її розвиток. Інфраструктура країни у вкрай жахливому стані (в 1993 р. У Янгоні був лише один працюючий телефон, по якому можна було дзвонити за кордон). Крім того, що понад 80% дорослого населення неписьменне, існує дуже мала кількість робочих місць для освічених людей. Сьогодні спостерігаються деякі ознаки змін, зокрема звільнення з вязниці кількох політичних дисидентів і зародження туризму. Але це ще не скоро перевжить наслідки політики, яка утримує знедолену Мянму серед найбідніших країн цілого світу[2].

У колоніальний період Бірма стала найбільшим постачальником рису на світовий ринок. Провідну роль в економіці грало сільське господарство, далі слідували лісове господарство і гірництво. Перед початком Другої світової війни в цих трьох секторах створювалося понад 50% національного прибутку і 2/3 експортної продукції. Військові втрати, розруха і відсутність матеріально-технічної бази привели до спаду економіки, а її відновленню перешкоджали заколоти в післявоєнні роки. До 1949-1950 виробництво в країні скоротилося на 40% в порівнянні з довоєнним рівнем, а річний експорт рису скоротився з 3 млн до 1 млн т. В кінці 1950-х років завдяки восьмирічній програмі розвитку, схваленій урядом У Ну, національний прибуток зріс на 75% порівняно з показником кінця 1940-х років і на 7% перевищив довоєнний рівень, а обсяг експорту рису досяг 2 млн т на рік. Однак проголошений в 1962 Не Віном націоналістичний «Бірманський шлях до соціалізму», що передбачав обмеження діяльності не тільки іноземного, але і вітчизняного приватного капіталу, змусив багатьох індійських і китайських підприємців покинути країну. У подальші роки всі банки і зовнішня торгівля перейшли під контроль держави; були націоналізовані провідні змішані компанії, зайняті видобутком нафти і інших корисних копалин, обмежені площі землекористування[4].

1962 р.у Бірмі відбувся військовий переворот про країну в цей період 6уло майже нічого не відомо. Єдиним політиком тогочасної Бірми, який яскраво засвітився на міжнародній арені, 6ув генеральний секретар ООН У Тан, що перебував на своїй посаді з 1962 по 1971 рік. Цікаво, що після його смерті військова хунта відмовилася поховати його з належною пошаною, ймовірно через ревнощі до його міжнародного успіху. Мянма, відокремлена від своїх сусідів непрохідними тропічними джунглями, залишалась „чорною діркою" регіону аж до початку 90-х років, коли світові агенції новин вперше прорвали інформаційну блокаду й отримали доступ до даних про заворушення, що охопили в цей період країну[5].