4. Україна в СОТ: проблеми адаптації та шляхи їх вирішення

В умовах євроінтеграційних тенденцій постає питання більш активної участі держави у вирішенні питань зовнішньоекономічної діяльності, при цьому не безпосередню роль відіграє пристосування України до вимог регулятивної системи Світової організації торгівлі. Переговорний процес щодо вступу розпочався ще з 1993 року і завершився лише у 2008 році. За цей час у ході дискусій між прибічниками і противниками вступу розглядалися багато переваг та небезпек від входження України до Світової організації торгівлі. Для вироблення моделі успішної адаптації України до умов членства в СОТ доцільно проаналізувати ті з них, які нині набули найбільшої актуальності.

З позитивних наслідків для держави більш-менш реалізувалися лише такі, як забезпечення передбачуваних торговельно-економічних відносин України з країнами-членами СОТ та можливість обєктивно висловлювати свою точку зору стосовно головних елементів і чинників торговельної та інвестиційної політики. На підтвердження цього варто зазначити, що Україна бере участь у роботі органів СОТ та в багатосторонніх переговорах раунду «Доха-Розвиток», де має можливість піднімати різні питання і висловлювати позицію щодо окремих аспектів економічної і торговельної політики інших країн, які не завжди можна озвучити в рамках двосторонніх переговорів чи зустрічей [1].

Проте, для забезпечення можливості суттєво впливати на прийняття рішень у СОТ, Україні доцільно було б приєднатися до груп країн, які мають спільні з нею пріоритети. Наприклад, Україна, у якій сільське господарство є однією з провідних галузей, для захисту своїх інтересів у даній сфері могла б приєднатися до Кернської групи, в яку входять найбільші країни-експортери сільськогосподарської продукції. Що стосується покращення інвестиційного клімату та збільшення прямих іноземних інвестицій після вступу до СОТ, то це продовжує залишається лише потенційною перевагою.

Взагалі, приплив іноземних інвестицій (ПІІ) внаслідок набуття членства в СОТ зовсім не є правилом, а для країн, які за багатьма характеристиками подібні до України, часто спостерігався навіть протилежний результат. Так, досвід Киргизстану, Грузії та Молдови - перших країн СНД, що вступили до СОТ, переконливо свідчить, що членство в СОТ не є універсальним рецептом економічного зростання, а на початкових стадіях навпаки може бути чинником його гальмування. Наприклад, у Киргизстані обсяг прямих ПІІ в перші роки після вступу до СОТ скоротився в 3,8 раза, приплив ПІІ в Грузію від часу вступу (2000 р.) не перевищив рівня 1998 р., приплив ПІІ у Молдову після вступу також зменшився [2].

Події тут розвивалися відповідно до класичного принципу, за яким до країни з відносно несприятливим інвестиційним кліматом великі інвестиції приходять, тільки якщо в неї дійсно не можуть прийти товари. На рахунок цього варто зазначити, що прямі іноземні інвестиції в економіку країн Центральної та Східної Європи залучаються завдяки кваліфікованій і дешевій робочій силі та зростаючій орієнтації на європейські ринки, що в принципі зараз властиво Україні. Але при цьому факторами, що стримують інвестиції в такі країни, є нестабільність законодавства, надмірний податковий тиск, низька дисципліна виконання контрактів, недоліки в роботі судової системи, весь спектр яких також характерний для України. У даному сенсі, важливими мають стати зусилля уряду щодо загального покращання інвестиційного клімату в Україні. Значним кроком у цьому напрямку можна назвати створення в січні 2009 року Національного агентства України з іноземних інвестицій та розвитку [3].

Якщо розглядати такі потенційні наслідки членства в СОТ як зростання ВВП України та здійснення внутрішніх реформ, то вони були повністю нейтралізовані впливом світових конюнктурних змін, тобто світовою економічною кризою. Даний чинник також посилив зменшення надходжень до бюджету після скасування імпортних мит на європейську продукцію. Щоб зрозуміти, чому вплив світових конюнктурних змін на внутрішній ринок має такий сильний вплив в Україні, варто проаналізувати вітчизняну товарну структуру експорту. Для цього скористаємось показником частки десяти найбільших товарних груп у загальному обсязі експорту, більші значення якого відповідають меншій диверсифікації експортних потоків.

За 2009 рік даний показник склав 67,9 %. Це свідчить про досить низьку диверсифікацію українського експорту, що робить вітчизняну економіку вразливою до зовнішніх змін. А якщо врахувати, що найбільшу частку експорту займає продукція чорної металургії, сільського господарства та хімічної промисловості [5], тобто продукція з відносно низьким рівнем переробки, яка є досить чутливою до зовнішніх конюнктурних змін та характеризується частими ціновими перепадами, то можна дійти висновку, що товарна структура вітчизняного експорту вкрай недосконала і робить національну економіку надто залежною від зовнішніх факторів. Для вирішення цієї проблеми державі необхідно стимулювати утворення в традиційних галузях економіки завершених циклів виробництва з орієнтацією на сучасні технології, результатом чого має стати виробництво високотехнологічної продукції з великою доданою вартістю, а також сприяти зростанню менш розвинутих, але перспективних галузей. Це зробить вітчизняний експорт більш диверсифікованим та не настільки залежним від зовнішніх умов.

Стосовно можливих ускладнень у сфері державного регулювання економічного розвитку, то політика СОТ щодо цього полягає в поділі програм державної підтримки на програми «зеленої» та «жовтої» скриньки [3]. Програми «жовтої скриньки» - бюджетні програми субсидування, що спрямовані на стимулювання виробництва та підвищення прибутковості (підтримка цін на продукцію, здешевлення вхідних матеріально-технічних ресурсів та ін.). Програми «зеленої скриньки» - програми, які не спричиняють викривлень у торгівлі чи у виробництві або їх вплив є мінімальним, тобто наслідком такої підтримки не є надання цінової підтримки виробникам. При цьому на використання програм «зеленої скриньки» з боку СОТ не накладається жодних обмежень, а програми «жовтої скриньки» дозволяються лише в невеликих обсягах.

У даному питанні для України були одержані відносно вигідні домовленості щодо застосування програм «жовтої скриньки» в сільському господарстві, які дають змогу підтримувати галузь на рівні не меншому, ніж до вступу в СОТ. Так, Україна не має зобовязань перед СОТ щодо скорочення внутрішньої підтримки, яка надається через програми «жовтої скриньки». Існує лише зобовязання не перевищувати річний сукупний рівень підтримки, який встановлений у розмірі 3043 млн. грн. При цьому в Україні співвідношення між зеленими і жовтими програмами складає 25 до 75 % (для порівняння у Австралії - 91 до 9 %, США - 77 до 23 %, Канаді - 53 до 47 %) [3]. На початковому етапі даний чинник має позитивний вплив, оскільки дозволяє полегшити адаптацію вітчизняних підприємств до нових умов, але в подальшому, щоб не гальмувати ріст їх конкурентоспроможності, жовті програми потрібно поступово замінювати зеленими, які повинні включати видатки на створення інфраструктури, консалтинг, маркетингові послуги, охорону навколишнього середовища, розбудову сучасної системи технічних стандартів тощо.

Що стосується наслідків членства України в СОТ для виробників, то з позитивних наслідків для них частково реалізувалися такі, як полегшення доступу до іноземних ринків товарів та послуг, капіталів, потенційне розширення ринків збуту та зменшення втрат від дискримінаційних заходів з боку інших країн. На рахунок цього потрібно сказати, що після вступу була відмінена значна кількість обмежень на імпорт української продукції до країн-членів СОТ (наприклад, припинення квотування експорту металопродукції з України на ринок ЄС), що дозволило українським експортерам значно розширити ринки збуту своєї продукції. Також було припинено провадження необгрунтованих антидемпінгових розслідувань, від яких потерпають українська металургійна та хімічна галузі [4].

Але ці та інші позитивні наслідки для виробників не можуть повністю або навіть частково реалізуватися через вплив різних негативних чинників. Так, збільшення прибутків унаслідок зниження торговельних барєрів для українських товарів на світових ринках практично не відбулося через настання економічної кризи невдовзі після вступу до СОТ. Зростання якості української продукції та впровадження високих стандартів захисту довкілля не може відбутися через складнощі з пристосовуванням українських підприємств до нових стандартів продукції.

Низький рівень вітчизняних стандартів по-перше робить українську продукцію неконкурентоспроможною, звідки випливає і неготовність вітчизняних виробників до жорсткої міжнародної конкуренції, і ризик насичення ринку імпортними товарами, а по друге дотримання основного принципу СОТ - недискримінаційності - робить санкціонованим в Україну імпорт низькоякісної продукції. Якщо порівнювати вітчизняні стандарти із зарубіжним, то, наприклад, в ЄС перевіряють 74 норми вмісту антибіотиків у сільськогосподарській продукції, а в Україні - лише 3 [5]. Тому державному керівництву потрібно працювати в напрямку гармонізації українських стандартів зі стандартами ЄС, бо якщо внутрішні стандарти на продукцію низькі, то й імпорт, відповідно, також буде низької якості.

Але прийняття високих стандартів продукції нічого не варте, якщо вітчизняні підприємства не зможуть дотримуватись їх. Тому для сприяння підвищення стандартів якості продукції, зокрема для сільськогосподарських підприємств, доцільно було б скористатися досвідом Канади. Так, канадські фермери працюють ефективно за рахунок обєднання в асоціації. Наприклад, є асоціація виробників яловичини. Асоціація займається маркетингом, реалізацією продукції, всіма адміністративними питаннями, захищає національного виробника. Фермеру потрібно тільки займатись виробництвом продукції і все це коштує йому 3 долари податку з кожної проданої корови.

У нас же для того, щоб створити ефективну асоціацію, потрібно, щоб вона нараховувала не менше 50 учасників ринку, плюс пройти через Антимонопольний комітет, який постійно змінює свої умови. Стосовно можливого дорожчання ресурсів на внутрішньому ринку внаслідок збільшення їхнього експорту, то даний чинник хоч ще не давав про себе знати, але може реалізуватися вже в недалекому майбутньому. Тому державі необхідно налагодити ефективні механізми проведення відповідної антидемпінгової політики в разі виникнення подібних ситуацій.

Якщо розглядати наслідки членства України в СОТ для споживачів, то тут не можна відзначити практично жодного з позитивних наслідків, за винятком хіба що розширення асортименту товарів і послуг. Якщо розглядати інші потенційні наслідки, то зниження ціни товарів і послуг внаслідок зниження тарифних і нетарифних барєрів фактично не відбулося через високу інфляцію і відсутність зростання реальних доходів населення, зростання якості товарів і послуг також не відбулось через низькі внутрішні стандарти, а посилення захисту прав споживачів відповідно до європейських стандартів відображається лише формально, у той час як необхідне створення реально дієвих інститутів, які б займалися захистом прав споживачів.