Сучасні зовнішньополітичні ресурси Китаю

курсовая работа

3. Американо-китайські відносини

Як би Пекіну не хотілося бачити світ багатополярним, але на сьогодні США - це єдина держава, здатна проектувати свою силу на будь-яку точку земної кулі, в тому числі і на Китай. Отже, китайське керівництво розглядає США як основного партнера на міжнародній арені, оскільки тільки у співробітництві із США (відсутності гострого конфлікту) Пекін спроможний реалізувати свої стратегічні цілі розвитку.

Вашингтон також потребує взаємодії з Китаєм, що стало особливо очевидним після теракту 11 вересня, коли на передньому плані стали проблеми боротьби з тероризмом, ядерного нерозповсюдження, війна в Іраку тощо.

При цьому ознаки стратегічного суперництва між Пекіном і Вашингтоном простежуються щодо багатьох торговельно-економічних та геостратегічних питань. Визначальними чинниками китайсько-американських відносин є:

· значна торговельно-економічна взаємозалежність із США;

· проблема Тайваню;

· контроль США над морськими комунікаціями, якими до Китаю постачаються енергоносії;

· наявність проамериканських країн навколо Китаю (Південна Корея, Японія, Філіппіни) і американської військової дислокації в регіоні.

Окрім першого пункту, всі інші безпосередньо стосуються системи безпеки у Східній Азії і мають потенціал «вибухонебезпечності». Однак спеціалісти вважають, що за всіх геополітичних протиріч, зростання взаємного зацікавлення Китаю і США (торговельно-економічного, а також у сфері безпеки) є значним стримувальним чинником розвитку деструктивних процесів.

Зазначене меншою мірою стосується проблеми Тайваню, оскільки недопущення проголошення суверенітету острову є життєво важливим питанням для Китаю. Пекін жорстко дотримується принципу «одного Китаю», а США повязані з Тайванем зобовязаннями безпеки і постачають йому високотехнологічну зброю.

Якщо Тайбей не порушуватиме питання набуття незалежності, проблема може ще певний час залишатися «замороженою», якщо ж (за підтримки США) вживатимуться заходи щодо остаточного розриву з континентальним Китаєм, Пекін здатен вдатися до жорсткої відповіді.

Фактично тайванське питання є стрижнем усієї зовнішньої політики Пекіна. Географічне положення Тайваню таке, що він може служити базою для повітряних і морських сил, і разом з островами Рюкю, які належать Японії, можуть перекрити морське сполучення між Південно-Китайським і Східнокитайським морем, блокуючи північне китайське узбережжя. Щодо морських шляхів, якими постачаються енергоносії до Китаю і які є найважливішими торговельно-транспортними артеріями Китаю, то більшість з них контролюються США. Блокування цих шляхів у разі конфлікту матиме катастрофічні наслідки як для економіки Китаю, так і для його Збройних сил.

Уряд КНР розуміє, що володіння ядерною зброєю КНДР може підштовхнути до такого кроку й Тайвань. Головною перешкодою на цьому шляху можуть стати тільки США, а тому співробітництво Китаю і США з північнокорейської ядерної програми є запорукою безядерного статусу Тайваню[1].

Створення системи ПРО у Тихому океані, яке вже давно здійснюється спільними зусиллями США і Японії, також розцінюється Пекіном як загроза національним інтересам Китаю. На конференції з питань безпеки АТР, було запропоновано Китаю співробітництво у системі ПРО. Таке запрошення схоже на те, яке було зроблено Росії з приводу розміщення ПРО у Європі. Оскільки кораблі із системами ПРО розміщуються паралельно лінії Східної Азії, то не викликає сумнівів, від кого вони мають «захищати», - КНР і КНДР. Китай неодноразово заявляв про своє негативне ставлення до наближення протиракет до своїх кордонів. Особливо небезпечним він вважає політичний і психологічний ефект від розміщення ПРО у регіоні, оскільки в разі «накривання» щитом Тайваню останній матиме більше сміливості у переговорах з материковим Китаєм.

Делись добром ;)