1.2 Структура та фази міжнародного конфлікту

Структура конфлікту: сукупність стійких елементів конфлікту, динамічно взаємозалежних і організуючий конфлікт у цілісну систему.

1) Елементи конфлікту: (його учасники).

2) Предмет конфлікту (існуюча або уявлювана проблема є основою конфлікту, із приводу чого сторони вступають у протиборство).

3) Обєкт конфлікту (він глибше, ніж предмет. Це головне ядро конфлікту. Рушійна сила конфлікту:

а) матеріальна причина;

б) соціальна причина (влада, статуси й ролі);

в) духовна причина (духовні цінності, ідеї, норми, принципи, умови, у яких розвивається конфлікт, проблема інтересів і потреб, і т.д.);

г) образ конфлікту

Фази міжнародних конфліктів

Проблема дослідження особливостей перебігу та якісно відмінних фаз міжнародних конфліктів загалом впирається у відсутність єдиного розуміння меж конфлікту, тобто чіткого визначення моменту його початку та завершення. Питання, що саме вважати конфліктом -- власне момент початку активних конфронтативних дій чи процес загострення відносин між ними -- не є риторичним та вимагає додаткової уваги. Проблема розуміння внутрішньої структури конфлікту як суспільного явища становить значний науковий інтерес та досить часто аналізується у сучасній конфліктології.

Російський конфліктолог М. Лєбєдєва пропонує варіантну модель розвитку конфлікту, що ґрунтується на ідеї послідовного вибору сторонами стратегії, підходу до розвязання суперечності, методу і способу дій. На її думку, конфлікт є ступінчастим явищем, почергові стадії якого стають можливими через прийняття відповідних рішень конфліктуючими сторонами. Характер конфлікту випливає зі стратегії, обраної сторонами, оскільки всі їх дії логічно продовжують і деталізують спосіб поведінки в критичній ситуації. Виходячи з подібних міркувань, російський дослідник Р. Сєтов вважає, що "для розуміння конфлікту доцільно вибудувати... шкалу, що комбінує час та інтенсивність"¹. Він запропонував досить оригінальну модель, що відображає три фази міжнародного конфлікту: латентну, кризову та воєнну.

За Р. Сєтовим, є три найважливіші фази міжнародного конфлікту: латентна, криза і війна. Виходячи з діалектичного розуміння конфлікту як якісно нової ситуації в міжнародних відносинах, що виникла через кількісне нагромадження взаємно спрямованих ворожих дій, треба визначати його межі в проміжку від виникнення протиріччя між двома учасниками міжнародних відносин та повязаного з ним протистояння до його остаточного розвязання тим чи іншим способом. Якщо ж розглядати міжнародний конфлікт окремо, абстрагуючись від усіх процесів міжнародних відносин, поза його межами, то цілком очевидно, що він складається з періодів кількісних змін, які в разі досягнення ними певного критичного рівня призводять до якісно нової ситуації, що складається між ворогуючими сторонами. Власне періоди між якісно різними ситуаціями конфлікту треба називати його фазами.

Конфлікт може розвиватися у двох основних варіантах, які умовно можна назвати класичним (конфронтаційним) та компромісним.

Моменти конфлікту за Р. Сєтовим:

Ш Виникнення усвідомленої та представленої суперечності у стосунках між сторонами, тобто спору.

Ш Перехід від нагромадження ворожих дій до активної боротьби.

Ш Досягнення "кульмінації" щодо використання ресурсів конфронтуючих сторін і масштабів боротьби між ними.

Ш Остаточне розвязання суперечності між ворогуючими сторонами.

Ш Припинення конфлікту.

Варіанти розвитку конфліктів:

Класичний варіант розвитку передбачає силове розвязання, що лежить в основі стосунків між ворогуючими сторонами та характеризується загостренням відносин між ними, близьким до максимального. Такий розвиток подій має чотири фази:

Ш загострення,

Ш ескалація,

Ш деескалація

Ш згасання конфлікту

Тобто у конфлікті відбувається повний хід подій, від появи суперечності до її розвязання, включаючи боротьбу між учасниками міжнародних відносин, яка у міру залучення в неї ресурсів до максимально можливого обсягу загострюється, а після його досягнення поступово загасає.

Компромісний варіант, на відміну від попереднього, не має силового характеру, оскільки в такій ситуації фаза загострення, досягаючи значення, близького до максимального, не розвивається в напрямку подальшої конфронтації, а в точці, в якій ще можливий компроміс між сторонами, продовжується шляхом розрядки (наприклад, у 70-х роках XX ст. у стосунках між США та СРСР). Такий варіант розвязання суперечності між учасниками між народних відносин передбачає досягнення згоди між ними, зокрема й шляхом взаємних поступок, що частково задовольни»: інтереси обох сторін та в ідеальному випадку визначає несилове розвязання конфлікту. У такому варіанті розвитку конфлікту присутні дві фази:

загострення та розрядка (яку можна розглядати як аналог деескалації), що не змінює суті конфлікту, а лише позбавляє його силового змісту.

Загалом, розглядаючи повний хід конфлікту, тобто його класичний варіант, потрібно докладно охарактеризувати його три основні фази: загострення, ескалацію та деескалацію.

Фаза ескалації розпочинається моментом застосування сили та завершується її максимально можливим використанням, тобто кульмінацією конфлікту. Ескалація є сталою трансформацією зовнішньополітичної ситуації за шістьма основними параметрами:

1. За засобами боротьби між сторонами конфлікту у фазі ескалації ситуація змінюється у напрямку застосування жорсткіших способів протиборства.

2. За масштабами протиборства, оскільки сторони збільшують обсяг ресурсів, залучених у конфліктні дії, як і географічні межі зіткнення між ними.

3. За обєктами спору у фазі ескалації спостерігається розширення кола питань, у яких сторони займають непримиренні позиції, а окрім того ці протиріччя мають тенденцію до узагальнення і поступової трансформації суперництва між ними у повне взаємне несприйняття.

4. За прагненнями сторін їх позиція трансформується від визнання необхідності досягнути певного результату до спрямованості на нанесення максимально можливої шкоди противнику та його виснаження.

5. За свідомістю осіб, що керують діями сторін. У цій фазі послідовно трансформується свідомість політичних лідерів держав. Ідеться про сприйняття цими особами мети конфліктних дій, яке на початку фази вирізняється егоїстичністю чи суперництвом, а наприкінці ескалації -- антагоністичністю.

6. За кількістю учасників ескалація відзначається постійним зростанням кількості осіб і держав, задіяних у конфлікті. Кожна із конфліктуючих сторін намагається залучити на свій бік союзників, а треті держави можуть приймати сторону однієї з них.

Фаза ескалації, починаючи зі взаємних активних силових дій сторін і до ЇЇ завершення, характеризується постійним зростанням масштабів боротьби (зокрема, географічних), інтенсивним залученням найрізноманітніших засобів та ресурсів, спрямованих на посилення ворожих дій. Цей процес має двосторонньо спрямований характер, тобто розмах боротьби прямує до максимально можливого значення, її критичне загострення є вирішальним для всього конфлікту та служить основою його переходу в іншу якість.

Фаза деескалації є неминучою для будь-якого конфлікту, тобто після досягнення сторонами максимально можливих масштабів боротьби наступає логічний спад напруженості. Фаза деескалації розпочинається в момент кульмінації, коли сторони конфлікту вичерпують необхідні для боротьби ресурси, боротьба не призводить до очікуваних результатів, втрачається соціальна підтримка дій уряду, витрати на продовження боротьби неприпустимо зростають.

У цій фазі можливі два варіанти розвитку конфлікту.

У першому випадку результатом боротьби стає знесилення однієї зі сторін, яка при цьому змушена поступатися на користь сильнішої. Тобто протиріччя розвязується на користь сторони, яка зуміла дієво вплинути на протилежну, змусивши її до певних дій чи бездіяльності, або завдати поразки. У другому випадку знесилення конфліктуючих сторін призводить до зниження рівня протиборства, а, отже, й до загасання конфлікту. Така ситуація змушує обидві сторони шукати компромісне рішення або просто зафіксувати (status-quo) на певному рівні напруженості відносин.

Фаза згасання конфлікту починається в момент, коли ворогуючі сторони припиняють застосування сили. З метою остаточного розвязання конфлікту вони вдаються до переговорів, які завершуються укладенням і підписанням між ними мирного договору. Неостаточне розвязання суперечності, що призвела до конфлікту, або фіксування певного рівня напруженості у стосунках між конфліктуючими сторонами (у вигляді прийняття ними певного (modus vivendi ) є основою для ймовірної повторної ескалації конфлікту. Власне такі конфлікти мають затяжний характер, періодично загасаючи, вони знову вибухають із новою силою.

Повне припинення конфліктів можливе лише тоді, коли суперечність, що зумовила його виникнення, у той чи інший спосіб розвязана.